Коли люди знову розчаровують: про очікування й домовленості

Уявіть, що ваша подруга переживає складний період. Ви телефонуєте їй, цікавитеся справами, знаходите час для зустрічей, намагаєтеся підтримати. Навіть коли у вас багато власних проблем, ви все одно знаходите можливість бути поруч.

Минає певний час, і тепер уже вам потрібна підтримка. Ви розповідаєте подрузі про свої труднощі, сподіваєтеся, що вона зателефонує наступного дня, запитає, як ви почуваєтеся, можливо, запропонує зустрітися.

Але цього не відбувається.

І ось ви сидите й думаєте: «Невже їй настільки байдуже? Я ж завжди була поруч, коли їй було погано. Невже так складно просто поцікавитися, як у мене справи?».

Ви ображаєтеся, розчаровуєтеся й поступово починаєте інакше ставитися до цієї людини.

А тепер я хочу поставити одне запитання: ви домовлялися з подругою про те, що вона повинна вас підтримати саме так, чи просто очікували, що вона вчинить так само, як вчинили б ви?

Мені здається, саме тут починається значна частина наших розчарувань у людях.

Чому ми очікуємо, що інші поводитимуться так само, як ми

Є одна психологічна особливість, на яку я хотів би звернути увагу. Ми часто сприймаємо власний спосіб мислення та поведінки як щось очевидне.

Наприклад, якщо для вас нормально телефонувати близькій людині, коли їй погано, ви можете очікувати, що інші робитимуть так само. Якщо ви завжди дотримуєтеся обіцянок, вам може здаватися, що це природно для всіх. Якщо ви звикли допомагати без нагадувань, то можете сприймати відсутність такої ініціативи як байдужість.

Але тут є одна проблема: інші люди — це не ви.

Вони можуть мати зовсім інші уявлення про дружбу, турботу, підтримку та відповідальність. І те, що для вас здається очевидним, для іншої людини може взагалі не мати такого самого значення.

У соціальній психології існує поняття ефекту хибного консенсусу. Воно описує схильність людини переоцінювати, наскільки інші поділяють її погляди, переконання та способи поведінки.

Наприклад, ви можете вважати, що після сварки потрібно обов’язково поговорити й усе з’ясувати. А ваш партнер переконаний, що краще дати одне одному час і повернутися до розмови пізніше.

Для вас його мовчання може виглядати як байдужість. Для нього ваша наполегливість — як небажання залишити його в спокої.

І найцікавіше, що обидва можуть бути щиро переконані у правильності власної поведінки.

Саме тому я б не поспішав робити висновок, що людина вас не поважає або не цінує лише тому, що вона не вчинила так, як ви очікували.

Спочатку варто з’ясувати, чи взагалі вона знала про ці очікування.

Чому ми часто навіть не домовляємося

На мою думку, одна з поширених помилок у стосунках полягає в тому, що люди вважають домовленостями те, про що насправді ніколи не домовлялися.

Наприклад, жінка переконана, що чоловік повинен сам помічати, коли вона втомилася, і пропонувати допомогу. Чоловік же вважає, що якщо їй потрібна допомога, вона про це скаже.

У результаті жінка ображається, що він нічого не робить, а чоловік навіть не розуміє причини її невдоволення.

Або інша ситуація. Ви запросили друзів у гості й витратили багато часу на приготування вечері. Наступного разу очікуєте, що вони також запросять вас до себе. Але цього не відбувається.

Ви починаєте думати, що дружба одностороння, хоча для друзів запрошення в гості могло взагалі не означати необхідності відповідати тим самим.

Звичайно, це не означає, що ми повинні обговорювати кожну дрібницю. У близьких стосунках існують і негласні правила, які поступово формуються через спільний досвід.

Але я вважаю важливим розрізняти власні очікування та реальні домовленості.

Якщо ви чогось очікували, але ніколи про це не говорили, інша людина не обов’язково винна в тому, що не виправдала ваших сподівань.

Іноді вона справді не знала, чого ви потребуєте. Іноді мала інші уявлення про ситуацію. А іноді просто не була готова робити те, що для вас здавалося природним.

І тут я б запропонував не поспішати з образою, а спочатку спробувати зрозуміти, наскільки ваші очікування взагалі збігаються.

А що, коли ви домовлялися, але людина все одно робить по-своєму?

Ось тут, на мою думку, ситуація принципово змінюється.

Уявіть, що ви домовилися з чоловіком, що він забере дитину зі школи. Він погодився, але в останній момент повідомив, що не зможе, тому що вирішив зустрітися з друзями.

Ви засмутилися, пояснили, чому для вас це важливо, і наступного разу домовилися ще раз.

Але ситуація повторилася.

І ось тут я б уже не говорив про різні уявлення щодо турботи або про те, що людина просто не здогадалася.

Адже ви домовилися. Інша людина знала, чого від неї очікують, добровільно погодилася, але не виконала домовленість.

Звичайно, у житті бувають непередбачувані обставини. Людина може захворіти, потрапити в складну ситуацію або просто припуститися помилки. Тому я б не робив категоричних висновків після одного випадку.

Проте якщо домовленості систематично порушуються, а після ваших розмов нічого не змінюється, це вже може свідчити про проблему з відповідальністю та повагою до ваших потреб.

І тут мені хочеться підкреслити одну думку.

Іноді проблема не в тому, що людина вас не розуміє. Вона може чудово розуміти, чого ви хочете, але не вважати за потрібне це враховувати.

У такому випадку нескінченні спроби ще краще пояснити свої почуття навряд чи вирішать проблему.

Чому великі очікування іноді призводять до великих розчарувань

Є ще одна річ, яку я вважаю важливою.

Іноді ми очікуємо від людини значно більше, ніж вона насправді готова нам дати. Причому не завжди тому, що вона погана або байдужа. Просто наші уявлення про стосунки можуть суттєво відрізнятися.

Наприклад, для вас дружба означає постійну підтримку, регулярне спілкування та готовність допомагати. А для іншої людини — приємні зустрічі кілька разів на місяць, спільні інтереси й можливість добре провести час.

Ви можете щиро цінувати одне одного, але очікувати від цих стосунків зовсім різного.

І якщо ви продовжуєте сподіватися, що інша людина рано чи пізно почне поводитися відповідно до ваших уявлень, розчарування можуть повторюватися.

У психодинамічному підході ми також можемо досліджувати, як попередній досвід впливає на наші очікування. Наприклад, людина, яка звикла отримувати підтримку лише після прямих прохань, може не проявляти ініціативи, тоді як для іншої саме спонтанна турбота є важливим підтвердженням близькості.

Проте я б не намагався пояснювати кожне розчарування дитячими травмами чи несвідомими конфліктами. Іноді все значно простіше: ми просто різні люди з різними потребами та уявленнями про стосунки.

І це потрібно враховувати.

Як навчитися менше розчаровуватися в людях

Я б почав із того, щоб перестати автоматично вважати власні очікування очевидними для інших.

Якщо для вас щось важливо, спробуйте про це сказати. Не натякнути, не сподіватися, що людина сама здогадається, а прямо пояснити, чого саме ви потребуєте.

Наприклад, замість образи на подругу, яка не зателефонувала після складного дня, можна сказати: «Мені зараз дуже потрібна підтримка. Чи можемо ми сьогодні поговорити?».

Якщо йдеться про спільні обов’язки, варто домовлятися конкретніше. Не просто «допомагай мені більше», а обговорити, хто за що відповідає й на що кожен готовий погодитися.

Проте є ще одна важлива частина — спостерігати за тим, як людина виконує домовленості.

Адже якщо ви вже багато разів говорили про свої потреби, домовлялися, отримували обіцянки, а поведінка залишається незмінною, я б запропонував перестати шукати нові способи пояснення.

Іноді потрібно просто визнати, що ця людина не готова або не здатна дати вам того, чого ви від неї очікуєте.

Це не завжди означає, що потрібно завершувати стосунки. Можливо, варто переглянути їхній характер, зменшити власні очікування або перестати покладатися на людину в певних питаннях.

Наприклад, друг може бути чудовим співрозмовником, але ненадійним помічником у складних ситуаціях. І якщо ви вже неодноразово в цьому переконувалися, навряд чи варто знову доручати йому щось важливе, сподіваючись, що цього разу все буде інакше.

На мою думку, це і є одна з ознак психологічної зрілості — здатність бачити реальні можливості та обмеження інших людей, а не лише власні очікування щодо них.

І наостанок

Я не вважаю, що потрібно взагалі перестати очікувати чогось від людей. Ми маємо право хотіти підтримки, турботи, взаємності та дотримання домовленостей.

Але я також переконаний, що важливо навчитися розрізняти дві ситуації.

Коли людина не виправдала ваших невисловлених очікувань — це ще не обов’язково свідчить про погане ставлення.

А коли вона неодноразово порушує домовленості, які добровільно прийняла, — це вже привід серйозно замислитися над її надійністю та ставленням до вас.

Іноді ми розчаровуємося в людях тому, що очікуємо від них власної поведінки. А іноді — тому, що вони справді не виконують того, про що ми домовилися. І дуже важливо навчитися розрізняти ці ситуації.